Як поєднати роботу із навчанням та не зійти з розуму — досвід .Net Developer

«Мене завжди цікавило, як працює комп’ютер зсередини. Телевізор зрозуміло: є кнопки, він перемикає канали та висвічує картинки. А комп’ютер? Він же виконує стільки різних задач! Я запитувала у мами, старшого брата — але ніхто не зміг мені цього пояснити.  

В старшій школі у нас почалась інформатика, але і там я не змогла знайти відповідей на всі свої запитання. Тому після 9 класу я вступила до Івано-Франківського коледжу електронних приладів.

В коледжі викладали програмування і саме там я зрозуміла, що це дуже цікава сфера, у якій я хочу розвиватись далі. А оскільки я хотіла здобути якісну освіту, вирішила переїхати до Львова та вступити до Львівської політехніки. Зараз вчусь на 3 курсі на кафедрі програмного забезпечення.

Працювати почала майже випадково. На 1 курсі більшість лекцій мені видались нудними, адже цю інформацію я вже знала з коледжу. Тому я стикнулась із браком розвитку. Водночас в одній з ІТ-компаній почався набір на безкоштовні курси по .Net. Оскільки мені завжди подобалось працювати з С# та схожими технологіями, я вирішила спробувати. 

Я не планувала йти на роботу після курсів, адже розглядала їх швидше як додатковий вид навчання. Але мене запросили на співбесіду, після якої запропонували долучитись до проєкту. 

Це був складний вибір. В університеті почався новий досить важкий та цікавий семестр. Викладали досвідчені лектори, багато хто з них сам працював у ІТ-компаніях. Але рекрутери переконали, що я молода та перспективна, а компанія, в разі чого, піде на зустріч. І я погодилась.

Оскільки я вчилась на денній формі, мені довелось поєднувати повний 8-годинний робочий день з парами. Було так, що зранку я йшла на пари, тоді — на роботу, а після цього вдома робила лабораторні. І так щодня. 

Якщо поділити час на три частини: навчання, робота та особисте життя, ти можеш вдало поєднати лише 2 з них. В моєму випадку часу на особисте життя майже не залишалось. В якийсь момент друзі та відпочинок відійшли на задній план і я лише вчилась, працювала, вчилась, працювала… Але так робити не треба. Бо з часом твій внутрішній ресурс виснажиться і ти просто вигориш. 

Тому я почала вивчати тайм-менеджмент та склала графік. Наприклад, визначила, що вихідні — це вихідні, а отже час для себе, друзів і розваг. А в будні дні старалась закривати “хвости” у навчанні. 

Щодо визначення пріоритетності, то більшість часу на першому місці в мене була робота. Частково через те, що це була моя перша робота і мені не все було зрозуміло, а частково і тому, що я не хотіла підставити команду.

З приходом сесії навчання отримувало найвищий пріоритет. 

Перше, що я робила — попереджала своїх колег. Дуже круто, коли колектив тебе розуміє, адже всі вони або самі поєднують навчання із роботою, або робили це раніше. Тому мене завжди могли підтримати або навіть підмінити.

Коли було багато складних предметів або треба було зробити додаткові завдання, я брала відпустку та приділяла час навчанню. У день екзамену могла взяти половину вихідного дня. 

Звичайно, це складно. Але немає нічого неможливого 🙂 Це всього лиш два тижні, які потрібно пережити. Головне — правильно все організувати. 

Основною складністю для мене стала втома. Коли ти живеш у режимі non-stop не приділяючи часу ні собі, ні друзям, ти банально вигораєш. 

Бувало таке що моя відпустка йшла не на те, щоб поїхати на море чи кудись піти, а на те, щоб просто відпочивати вдома і нічого не робити. Тут головне не пропустити момент вигорання і вчасно зупинитися, щоб набратися сил і рухатися далі.

Можливо взяти вихідні на роботі або академвідпустку в університеті. Основне — не перевантажуватись, адже здоров’я важливіше. 

Також я зіштовхнулась із тим, що не всі викладачі з розумінням ставились до того, що я працюю. Одного разу мене навіть прямо запитали, чому не піду з університету, якщо так хочу працювати. Мовляв, навіщо займаю чуже місце. 

З одного боку я можу це зрозуміти — викладач вкладає свої зусилля, щоб передати знання і чогось навчити, а я просто не приходжу. Однак коли ти працюєш за спеціальністю мимоволі починаєш розраховувати на лояльність. Адже в цьому також є заслуга університету та викладачів, які добре тебе навчили. 

Головне — розібрати ситуацію та скласти план. Що на тебе чекає в наступному семестрі? З якими викладачами ти стикнешся? Які пари потрібно обов’язково відвідувати? 

Наприклад, я спілкувалась зі старшими курсами та цікавитись щодо ставлення до пропусків у того чи іншого викладача. Після цього будувала чіткий розклад: створювала ексельку на гугл диску, де розписувала усіх викладачів, предмети, завдання та дедлайни. 

Також можна оформити індивідуальний графік. Це не звільняє від відвідування пар, однак дасть можливість планувати, коли які лабораторні здавати.

Водночас треба пам’ятати, що в тебе є робота і ти маєш працювати повний день. Треба обговорити все з колегами, щоб вони розуміли, коли й чому тебе не буде. Також варто поцікавитись, як до твого навчання ставляться у компанії. 

Наприклад, в Abto Software заохочують та підтримують студентів, які хочуть вчитися і працювати. Організовують літні курси, найталановитіших учасників беруть на роботу та менторять їхні курсові проєкти.

Також компанія дає можливість зробити гнучкий графік, щоб можна було спокійно закрити сесію чи впоратись із навчанням.

Якщо стане зовсім складно, варто перевестись на заочну форму навчання. Саме це стало для мене порятунком. Я відчувала сильну втому, адже хотіла встигнути все — і бути крутим програмістом, і отримати диплом. Але в якийсь момент я відчула, що так далі продовжуватись не може. 

Зараз я розумію, що це хороша можливість. Заочна форма дозволяє тобі вчитись лише суботами, а не кожного дня. Не потрібно щоразу пояснювати викладачам, чому тебе не було на лекціях. До того ж інформація, яку видають на денній та заочній формах практично нічим не відрізняється.

Особисто для мене основною перевагою є впевненість у майбутньому. Немає страху і запитань, що робити далі чи де шукати роботу. Ти щойно завершив/ла навчання, але вже твердо стоїш на ногах та маєш успішну кар’єру. Тому не будеш котиком, який отримав диплом і залишився м’явкати під стінами університету 🙂 

В плані розвитку мій досвід дав мені дуже багато. У свою першу компанію я прийшла як Trainee та за півтора року змогла дорости до Middle. Крім цього я зрозуміла, як відбуваються усі процеси зсередини та визначилась, куди хочу рухатись далі. 

Також я навчилась відсіювати непотрібну інформацію. Оскільки ти крутишся у сфері програмування, то вмієш визначати пріоритети та знаєш, на що потрібно витрачати сили, а на що — ні. 

До того ж університет дозволяє не зациклюватись на одній технології, а спробувати багато різного в рамках програми. Наприклад, ми вивчали асемблер та основи операційних систем. Так, хтось може сказати: “Нащо воно мені, якщо я з цим не працюю”. Але, як на мене, дуже корисно розуміти, як все працює “під капотом”. І за це я вдячна викладачам. 

Я не можу говорити за всі університети, а лише за свою кафедру. У нас багато молодих викладачів, які мають практичний досвід та паралельно працюють в ІТ-компаніях. Тому вони викладають саме те, що потрібно для роботи. 

ІТ — це така сфера, у якій якщо ти не захочеш, тебе ніхто не змусить. І в коледжі, і в університеті, і на курсах тобі дадуть базу. А вже ти маєш вирішувати, як цими знаннями користуватись.

Якби я не пішла на курси, а лише відвідувала пари та робила лабораторні, мені було б цілком достатньо знань, щоб стартанути в індустрії. Може хіба це все трішки розтягнулось би в часі. 

Але загалом вища освіта — це великий бонус. І як би мені не було важко поєднувати роботу і навчання, я рада, що мені це вдається».

Текст: Марина Романцова