Як філологиня стала PM в IT і створила вишиванку для Короля Чарльза III

Мар’яна — філолог за освітою. Полоністика, викладання, переклади. Свій шлях в IT вона розпочала у 2018 році, коли почала працювати викладачем польської мови в одній компанії, а пізніше стала там перекладачем.

Будучи філологом за професією, я не дуже розуміла, що відбувається в тому технічному світі. Що там може знайти для себе людина, яка викладає польську мову? Та все ж, я задумувалась, чи можливо якимось чином потрапити в IT. Тоді я зрозуміла: або я зараз пробую якимось чином зачепитися і розвиватися у технічному  світі — або в мене вже такої можливості не буде. Тож треба було вирішувати: зараз або ніколи.

На той момент на ринку дуже популярними були скрам-майстри. Оскільки компанія, де працювала Мар’яна, була пов’язана з Польщею, це була ідеальна можливість зайти в менеджмент, знаючи польську. До того ж, раніше, в студентські роки, вона була на проектах у Польщі, організовувала молодіжні обміни від програми Еразмус+. Тож вона мала базу в комунікації та лідерстві і зрозуміла, що сутність менеджменту людьми однакова, нічого не міняється — просто інша термінологія.

Я почала підглядати через скляні переговорки за роботою в мітинг-румах — що обговорюють, як працюють з Jira. Мені стало цікаво. І оскільки поряд були класні люди, які ділилися своїм досвідом та ідеями, мотивували — я все ж вирішила спробувати стати частиною цієї ІТ спільноти.

На новій позиції Мар’яна працювала за класикою: повноцінні ретроспективи, демо, командні скрам-церемонії. І одразу показала, що вміє — для колег вигадала навіть ігрові формати для ретроспектив.

Наступна компанія, ще перед Abto Software стала справжньою школою. Тут уже була не роль Scrum Master, а повноцінний Project Manager — з бюджетом, клієнтами, командою, ризиками, вимогами. Все одразу.

Мене просто кинули у воду, або пливеш, або потонеш. А я далеко не з тих, що здається, тому відчувши певну мотиваційну авантюру я закотила рукави і почала плисти.

Було тяжко. Мультизадачність, постійний тиск, запитання, на які не завжди знала відповідь. Вона записувала в блокнот незнайомі технічні слова та дуже швидко вчилася тому, як розрізнити бекенд і фронтенд.

Коли на стендапі розробник казав, що “ця тачка їде, а та не запустилася” — я поняття не мала, що саме їде, куди воно заїде і чого не запускається.

Але саме тоді почалося те, що Мар’яна називає “самонавчанням на практиці” — і що вважає найбільш ефективним підходом до розвитку по сьогодні.

З часом кристалізувалося розуміння того, яким менеджером потрібно бути. Не контролером. Не людиною, яка просто багато говорить і ганяється за дедлайнами. А тим, хто скеровує, захищає, мотивує і дає команді відчути себе справжньою командою і при цьому не забуває за очікування від замовника.

Один із найкращих прикладів такого командоутворення — спільний тімбілдінг, який Мар’яна якось організувала… у Дюссельдорфі. Ідея виглядала сміливо: зібрати 15 людей, знайти бюджетні авіаквитки, закрити питання з трансфером, готелем, харчуванням і навіть розвагами. Найкрутіше, що для чотирьох колег це був взагалі перший політ літаком у житті.

Ви б бачили очі цих дорослих чоловіків, коли ми піднімалися в небо. Мокрі долоні, радість в очах…. Вони були просто у захваті. Ці емоції та відчуття, я думаю, що вони ніколи не забудуть.

Ця поїздка лишилася в пам’яті всіх учасників. Мар’яна досі посміхається, згадуючи її.

Повномасштабне вторгнення у 2022 році змусило замислитися по-новому. Проєкти зупинялися, компанії адаптувалися до нових реалій, і все навколо ніби стало на паузу. Тож саме тоді з’явилася ідея з вишивками — не як хобі, а як “план Б“. Мар’яна вишивала з дитинства. І вирішила перевірити: чи є на це попит? Не вкладаючи гроші, не запускаючи рекламу — просто протестувати ідею.

Я вирішила почати зі сторінки Instagram. Тоді в мене вже було кілька вишитих вишиванок, які я пофотографувала і почала викладати на свою сторінку. В мене не було жодної стратегії, лише бажання спробувати та поспостерігати за реакцією людей.

Так потихеньку з’явилися запити від друзів і доволі швидко  від іноземців. Бо українська вишиванка після початку великої війни стала чимось більшим, ніж просто одягом. 

Перший серйозний нестандартний запит прийшов від знайомої: британець, який допомагав Україні (організовував ремонт вікон у прифронтових будинках), хотів отримати вишиванку як подарунок на день народження. Але — з кельтською символікою, інтегрованою в українську вишивку.

Я думала, що це буде так: береш схему та й вишиваєш за нею хрестики зверху вниз. А тут мені кажуть про кельтські вузли…Я два тижні не розуміла, з якої сторони в зошиті хоч приблизно намалювати, що я маю шити.

Місяць роботи. Результат — вишиванка, яку британець полюбив настільки, що прийшов на бій Усика в Лондоні саме в ній. А потім замовляв ще. І ще. І познайомив із французом, який теж закохався в Україну — і теж захотів свою, особисту вишиванку. А минулого року в травні британець написав Мар’яні: терміново потрібна вишиванка. Платить будь-які гроші. Термін — два-три тижні.

Він казав: навіть твої внуки будуть про це пам’ятати. А я собі подумала: Боже, та кому ж я буду вишиванку дарувати — якомусь меру Лондона?

Виявилося, що далеко не мерові. Сталося так, що у 2024 році Олександра Матвійчук, українська правозахисниця і лауреатка Нобелівської премії миру, мала приватну аудієнцію з Королем Чарльзом III. Серед подарунків з України — вишиванка ручної роботи авторства Мар’яни Кулинич зі Львова.

Я сподіваюся, що одного дня він притулить до себе мою вишиванку — бо поки це не станеться, ніхто мені в це не повірить. Та приємно те, що наша культура продовжує дивувати і подобатися людям, які готові вникати й поєднувати її зі своєю. Я знаю, що вона у нього є і цього мені вже достатньо. Я щиро пишаюся тим, що саме моя робота стала подарунком для Короля.

Сьогодні вишиванки Мар’яни мають різну географію замовлень: США, Канада, Британія, Франція, Польща. І що саме цікаве, вона не відокремлює це заняття від своєї роботи як менеджера. Для неї це одна й та сама природа: зрозуміти людину, дати їй щось особисте, зробити так, щоб вона була задоволена результатом.

Мені не цікаво створювати просто вишиванки. Я почала позиціонувати свої роботи, як авторський одяг — максимально індивідуальний. Адже хочу створювати речі, які люди будуть любити, носити і інтегрувати в своє щоденне життя.